Дискримінація
як сукупність моделей поведінки, спрямованої на обмеження основних прав людини
на підставі її належності до певних соціальних, етнічних груп (стиґматизованих
або уразливих) відбувається на трьох рівнях: загальнодержавному, інституційному
та міжособистістому (побутовому). Перші два рівня регулюються безпосередньо
законодавчими та нормативно-правовими актами. Тут порушення прав громадян
можуть бути усунені шляхом використання, прийняття нових або внесення поправок
до чинних законів і посиленням контролю за дотриманням законодавства. Набагато
складніше регулювати це явище у міжособистісних відносинах, оскільки
дискримінаційні стереотипи існують на рівні свідомості громадян. Тому вирішення
цієї проблеми потребує окремих дій.
Дискримінація
може реалізуватися як дія або бездіяльність, бути прямою, або опосередкованою.
Поняття
дискримінації не є чітко визначеним в Україні. Дуже часто самі роми, працівники
правоохоронних органів, медичних установ, шкільних закладів, не спроможні дати
більш-менш точне визначення дискримінації або сприймають це поняття надто
вузько.
У повсякденному житті більшість
ромів, стикаючись з порушенням своїх конституційних прав, нечасто мислять категоріями
дискримінації та стиґми, та зазвичай роми неспроможні захистити свої права.
Чинне законодавство України містить
деякі правові норми, спрямовані на захист від дискримінації окремих груп
населення, зокрема національні меншини. Водночас перелік підстав для захисту
від дискримінації в українському законодавстві не є повним і вичерпним.
Незважаючи на
розвиток процесу демократизації в Україні, нині відбуваються масові порушення
прав ромів, нехтування правами людини, приниження людської честі та гідності.
Поширеними є порушення статей 11, 21, 24, 35, 37 Конституції України,
кримінального законодавства. Не виконується ряд нормативно-правових актів, що
спрямовані на захист прав людини, як із сфери міжнародного права, так і ті, що
функціонують в рамках національного законодавства, зокрема Міжнародний пакт про
громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та
культурні права, Конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації тощо.
Здебільшого
дискримінація в Україні поширена на інституційному та побутовому рівнях. Зараз
немає жодної сфери суспільного життя, про яку можна із впевненістю сказати, що
в ній існують ефективні механізми запобігання порушенню прав людини,
впроваджено надійні заходи протидії дискримінації.
Основними сферами, де
найчастіше проявляється дискримінація ромів є: праця, охорона здоров’я, освіта,
соціальна та правоохоронна сфера. Основними підставами для дискримінації є
етнічна приналежність та колір шкіри. Також варто підкреслити подвійну дискримінацію
ромських жінок, які дискримінуються в суспільстві як ромки, а в ромському
середовищі – як жінки (ґендерна дискримінація).
Враховуючи вищевказане слід вжити таких
заходів щодо запобігання дискримінації ромів:
1. Вжити ефективних заходів для попередження, виявлення фактів дискримінації за
расовими ознаками у системі судової влади та покарання за цей злочин.
2. Забезпечити надання ефективної правової допомоги у випадках дискримінаційних
дій проти ромів у сферах освіти, працевлаштування, забезпечення житлом, охорони
здоров’я, соціальних послуг і доступу до громадянських прав.
3. Забезпечити безпеку проживання
жителів ромських громад і поселень, захистити їхніх жителів від насильницьких
виселень як традиційної сеґрегаційної практики місцевих влад.
4. Сприяти виправленню існуючих статистичних даних про забезпечення ромів
України соціальними послугами, доступом до освіти, працевлаштування, охорони
здоров’я, соціального забезпечення та правосуддя.
5. На всіх рівнях оприлюднити інформацію про боротьбу з расовою дискримінацією
ромів, сформувати чітке розуміння того, що толерантного ставлення до проявів
расизму в країні не буде ніколи.
6. Забезпечити принципове реагування з боку керівників місцевих органів влади
на звернення ромів щодо порушень їхніх прав.
Спеціаліст І категорії
Мостиського РУЮ Х.Р. Бойко
|