Одним з основних компонентів державної політики України у сфері захисту дитинства є вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема імплементація норм міжнародного права та міжнародних механізмів захисту прав дітей. Результатом цієї діяльності є те, що на сьогодні Україна є учасницею ухвалення цілого ряду міжнародних документів у сфері забезпечення прав дитини. Також слід зазначити, що в Україні основні підходи до осмислення й реалізації прав дітей, визначених міжнародним та вітчизняним законодавством, протягом останнього часу істотно змінилися. Це пов’язано з посиленням уваги з боку держави до інтересів дітей, удосконаленням механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства, розвитком інституцій соціально-правового захисту дітей та багатьма іншими факторами тощо.
      Базовим документом, спрямованим на захист дітей є Конвенція ООН про права дитини, яка була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років.
     Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу. Держави-сторони взяли на себе обов’язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Конвенція визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.
Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.
      Конвенції ООН про права дитини має на меті встановлення міжнародних стандартів для захисту прав дітей та містить повний перелік прав дитини: на життя; на ім’я; на набуття громадянства; на піклування з боку батьків; на збереження своєї індивідуальності; право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину. 
     Конвенція прав дитини включає такі аспекти:
-по-перше: кожна влада має свої обмеження;
- по-друге: у кожної дитини є своя автономна сфера, в яку ніяка сила не може втручатися;
- по-третє, кожна дитина може зробити серйозну заяву проти держави з метою захисту своїх прав.
     Отже, Конвенція закріплює нове сприйняття дітей. Дитина визначається тут як суб’єкт права, здатний формулювати й висловлювати думки, брати участь в ухваленні рішень і впливати на події, бути партнером у процесах соціальних перетворень і побудові демократії.

Спеціаліст І категорії Мостиського РУЮ                              Х.Р. Бойко