 Корупція є
соціальним явищем, яке постійно мімікрує. Вона видозмінюється, легко і швидко
пристосовується до нових умов існування. Образно кажучи, корупція
"залазить" у всі існуючі в державі шпаринки і використовує їх у
власних цілях. Вона надзвичайно живуча. Секрет тривалості "життя"
корупції, як, власне, її існування взагалі, в основному полягає у двох
моментах: по–перше, у природі людини, у її передусім психологічній та
соціальній недосконалості, у її бажанні задовольнити свої потреби за рахунок
когось іншого, використовуючи при цьому владні повноваження; по–друге, у
соціальній природі держави як публічній надбудові над суспільством,
недосконалості держави як суспільної інституції, зрештою – у можливостях
скористатися владою на власний розсуд.
Жодна із
соціально-політичних і економічних систем не мала, не має і не може мати
повного імунітету від корупції – змінюються лише її обсяги та прояви, а також
можливості її впливі на соціальне життя. Іншими словами, корупція буде існувати
доти, доки буде існувати публічна влада. Відмінність різних держав у цьому
плані полягає не у наявності чи відсутності корупції як такої, а в її
масштабах, характері корупційних проявів, впливі корупції на економічні, політичні,
правові та інші соціальні процеси. Завжди знайдуться несумлінні чиновники, які прагнутимуть
у приватних цілях скористатися можливостями публічної влади. Але цього не
потрібно боятися. Це потрібно розуміти і сприймати як своєрідну соціальну
данину, як невід'ємний атрибут держави, як своєрідну плату суспільства за
існування держави. З таким розумінням й слід вибудовувати протидію корупції,
визначати реальні цілі такої протидії, її засоби тощо.
При цьому
потрібно чітко розуміти, що викоренити, ліквідувати корупцію неможливо в
принципі, і такого завдання держава ставити не повинна. На жаль, в нашій країні
повного розуміння цього немає, і у багатьох нормативних документах, у тому
числі законодавчих актах, можна знайти визначені перед правоохоронними органами
завдання "ліквідувати корупцію", "викоренити її причини".
До речі, таке хибне розуміння корупції як соціального явища та її природи має
цілком негативні практичні наслідки – невірно визначена мета, по–перше, не може
бути досягнута, по–друге, сама протидія не буде дієвою, вона не матиме
належного спрямування та змісту. Значною мірою це пояснює ситуацію, яка
існувала і продовжує існувати в нашій країні у цій сфері – системна та дієва
протидія корупції замінюється кампанійщиною (заради правди потрібно сказати, що
за останні рік–півтора спостерігається тенденція відходу від таких кампаній) та
кількісними показниками (особливо щодо складання адміністративних протоколів
про корупційні правопорушення адміністративного характеру, що з одного боку
робить таку протидію поверхневою, з іншого – дискредитує її).
Тому, максимум, що можна
досягти у протидії цьому злу, це: зменшити її обсяги, обмежити (локалізувати)
сфери її розповсюдження; змінити характер корупційних проявів; обмежити вплив корупції
на економічні, політичні, правові та інші соціальні процеси; збільшити ризик
настання негативних наслідків для особи, яка вступає в корупційні відносини.
Провідний спеціаліст
Мостиського РУЮ
Процко Н.Л.
|