Громадянське суспільство — це суспільство з високою правовою свідомістю його членів де регуляції суспільних відносин, яке відбувається з мінімальним втручанням держави, де закон та підзаконні нормативно-правові акти виконуються не всилу державного примусу, а внаслідок високої правової свідомості людини, з розвинутими інститутами прямої та представницької демократії.
Основним показником дієвості громадянського суспільства є гарантоване ним забезпечення прав і свобод людини, які визнані як загальнолюдська цінність.
Певне коло науковців стверджують, що основні права людини — це певні можливості, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, і які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним), і мають бути рівними для всіх людей. При цьому, слід зазначити, що права ототожнюються з поняттям «свободи».
Інші вважають, що такі норми встановлені Основним законом країни та гарантовані державою і надають громадянину певні юридичні можливості для отримання матеріальних, соціальних та духовних благ. За основними компонентами права людини та громадянина збігаються, забезпечуються тими ж державно-правовими, економічними та соціальними механізмами. При реалізації прав людини громадянське суспільство пов'язане з державою. Основний закон цієї держави виступає їх гарантом, закріплює найважливіші засади та принципи їх реалізації.
Цей підхід дозволяє виділити три відносно самостійні елементи даного соціального феномену і відповідно три рівні дослідження.
Перший рівень має своїм предметом дослідження фактичну наявність інститутів і структур громадянського суспільства у всіх сферах життя. В соціології для даного дослідження використовують переважно статистичний метод.
Другий рівень безпосередньо концентрує увагу на аналізі процесів функціонування, зв'язків і взаємодії різних елементів і структур громадянського суспільства. Для нього характерним є поєднання кількісних та якісних методів дослідження.
Третій рівень, на якому предметом дослідження стають громадяни того чи іншого співтовариства. Тут особливого значення набувають якісні методи соціологічного дослідження.
Для формування основних інститутів громадянського суспільства необхідно, щоб були сприятливі умови. Їх забезпечує саме суспільство через державу і всупереч їй. Через державу — прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних структур, суворим дотриманням державою загальноприйнятих демократичних норм і процедур. Всупереч державі — утворення у рамках Конституції противаги у вигляді незалежних суспільних організацій і засобів масової інформації, функціонуванням масових демократичних суспільних рухів.
Визначальними умовами життєздатності громадянського суспільства є:
-володіння кожним його членом конкретною власністю чи участь його у володінні власністю, право використовувати її, розпоряджатися нею на свій розсуд;
-автономія особи, доволі високий рівень її соціального, інтелектуального, психологічного розвитку, її внутрішня свобода і здатність до повної самостійності при активній участі в роботі того чи іншого інституту громадянського суспільства;
- наявність права, яке закріплює та охороняє цю автономію;
- структурованість суспільства, суспільних відносин, які відображають багатство і різноплановість інтересів представників різних груп та прошарків.
Окрім загальних атрибутів, які властиві любому суспільству (економічна і політична самодостатність, територіально зорієнтована організація, доступ до економічних ресурсів, культурна автономія, відтворення і соціалізація населення), таке зріле суспільство характеризується також відносною автономією його інститутів і організацій, саморегуляцією, складною організацією, відкритістю, плюралізмом, високою мобільністю і динамічністю.
Стан громадянського суспільства визначається взаємодією багатьох чинників. Важливими серед них є такі:
- забезпечення свободи особи та особистої ініціативи;
- відповідальність за наслідки власної дії;
- здатність індивідів до громадського співробітництва заради індивідуальної і спільної вигоди та громадянського миру.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про громадське об'єднання”(далі Закон),громадське об”єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
{Частину шосту статті 1 виключено на підставі Закону № 767-VII від 23.02.2014}
Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань в Україні.
Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення:
-політичних партій;
-релігійних організацій;
-непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
-асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;
-саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування;
-непідприємницьких товариств (які не є громадськими об'єднаннями), утворених на підставі інших законів.
Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об'єднань можуть визначатися іншими законами.
Неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації (далі - іноземні неурядові організації) діють на території України відповідно до цього та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:
-добровільності;
-самоврядності;
-вільного вибору території діяльності;
-рівності перед законом;
-відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);
- прозорості, відкритості та публічності.
Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом.
Вільний вибір території діяльності передбачає право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.
Рівність перед законом передбачає, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.
Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об'єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об'єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов'язок громадського об'єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об'єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.
Провідний спеціаліст
рєстраційної служби
Мостиського районного управління
юстиції М.М Федечко
Громадянське суспільство — це суспільство з високою правовою свідомістю його членів де регуляції суспільних відносин, яке відбувається з мінімальним втручанням держави, де закон та підзаконні нормативно-правові акти виконуються не всилу державного примусу, а внаслідок високої правової свідомості людини, з розвинутими інститутами прямої та представницької демократії.
Основним показником дієвості громадянського суспільства є гарантоване ним забезпечення прав і свобод людини, які визнані як загальнолюдська цінність.
Певне коло науковців стверджують, що основні права людини — це певні можливості, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, і які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним), і мають бути рівними для всіх людей. При цьому, слід зазначити, що права ототожнюються з поняттям «свободи».
Інші вважають, що такі норми встановлені Основним законом країни та гарантовані державою і надають громадянину певні юридичні можливості для отримання матеріальних, соціальних та духовних благ. За основними компонентами права людини та громадянина збігаються, забезпечуються тими ж державно-правовими, економічними та соціальними механізмами. При реалізації прав людини громадянське суспільство пов'язане з державою. Основний закон цієї держави виступає їх гарантом, закріплює найважливіші засади та принципи їх реалізації.
Цей підхід дозволяє виділити три відносно самостійні елементи даного соціального феномену і відповідно три рівні дослідження.
Перший рівень має своїм предметом дослідження фактичну наявність інститутів і структур громадянського суспільства у всіх сферах життя. В соціології для даного дослідження використовують переважно статистичний метод.
Другий рівень безпосередньо концентрує увагу на аналізі процесів функціонування, зв'язків і взаємодії різних елементів і структур громадянського суспільства. Для нього характерним є поєднання кількісних та якісних методів дослідження.
Третій рівень, на якому предметом дослідження стають громадяни того чи іншого співтовариства. Тут особливого значення набувають якісні методи соціологічного дослідження.
Для формування основних інститутів громадянського суспільства необхідно, щоб були сприятливі умови. Їх забезпечує саме суспільство через державу і всупереч їй. Через державу — прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних структур, суворим дотриманням державою загальноприйнятих демократичних норм і процедур. Всупереч державі — утворення у рамках Конституції противаги у вигляді незалежних суспільних організацій і засобів масової інформації, функціонуванням масових демократичних суспільних рухів.
Визначальними умовами життєздатності громадянського суспільства є:
-володіння кожним його членом конкретною власністю чи участь його у володінні власністю, право використовувати її, розпоряджатися нею на свій розсуд;
-автономія особи, доволі високий рівень її соціального, інтелектуального, психологічного розвитку, її внутрішня свобода і здатність до повної самостійності при активній участі в роботі того чи іншого інституту громадянського суспільства;
- наявність права, яке закріплює та охороняє цю автономію;
- структурованість суспільства, суспільних відносин, які відображають багатство і різноплановість інтересів представників різних груп та прошарків.
Окрім загальних атрибутів, які властиві любому суспільству (економічна і політична самодостатність, територіально зорієнтована організація, доступ до економічних ресурсів, культурна автономія, відтворення і соціалізація населення), таке зріле суспільство характеризується також відносною автономією його інститутів і організацій, саморегуляцією, складною організацією, відкритістю, плюралізмом, високою мобільністю і динамічністю.
Стан громадянського суспільства визначається взаємодією багатьох чинників. Важливими серед них є такі:
- забезпечення свободи особи та особистої ініціативи;
- відповідальність за наслідки власної дії;
- здатність індивідів до громадського співробітництва заради індивідуальної і спільної вигоди та громадянського миру.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про громадське об'єднання”(далі Закон),громадське об”єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
{Частину шосту статті 1 виключено на підставі Закону № 767-VII від 23.02.2014}
Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань в Україні.
Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення:
-політичних партій;
-релігійних організацій;
-непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
-асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;
-саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування;
-непідприємницьких товариств (які не є громадськими об'єднаннями), утворених на підставі інших законів.
Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об'єднань можуть визначатися іншими законами.
Неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації (далі - іноземні неурядові організації) діють на території України відповідно до цього та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:
-добровільності;
-самоврядності;
-вільного вибору території діяльності;
-рівності перед законом;
-відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);
- прозорості, відкритості та публічності.
Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом.
Вільний вибір території діяльності передбачає право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.
Рівність перед законом передбачає, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.
Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об'єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об'єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов'язок громадського об'єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об'єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.
Провідний спеціаліст
рєстраційної служби
Мостиського районного управління
юстиції М.М Федечко
Громадянське суспільство — це суспільство з високою правовою свідомістю його членів де регуляції суспільних відносин, яке відбувається з мінімальним втручанням держави, де закон та підзаконні нормативно-правові акти виконуються не всилу державного примусу, а внаслідок високої правової свідомості людини, з розвинутими інститутами прямої та представницької демократії.
Основним показником дієвості громадянського суспільства є гарантоване ним забезпечення прав і свобод людини, які визнані як загальнолюдська цінність.
Певне коло науковців стверджують, що основні права людини — це певні можливості, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, і які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним), і мають бути рівними для всіх людей. При цьому, слід зазначити, що права ототожнюються з поняттям «свободи».
Інші вважають, що такі норми встановлені Основним законом країни та гарантовані державою і надають громадянину певні юридичні можливості для отримання матеріальних, соціальних та духовних благ. За основними компонентами права людини та громадянина збігаються, забезпечуються тими ж державно-правовими, економічними та соціальними механізмами. При реалізації прав людини громадянське суспільство пов'язане з державою. Основний закон цієї держави виступає їх гарантом, закріплює найважливіші засади та принципи їх реалізації.
Цей підхід дозволяє виділити три відносно самостійні елементи даного соціального феномену і відповідно три рівні дослідження.
Перший рівень має своїм предметом дослідження фактичну наявність інститутів і структур громадянського суспільства у всіх сферах життя. В соціології для даного дослідження використовують переважно статистичний метод.
Другий рівень безпосередньо концентрує увагу на аналізі процесів функціонування, зв'язків і взаємодії різних елементів і структур громадянського суспільства. Для нього характерним є поєднання кількісних та якісних методів дослідження.
Третій рівень, на якому предметом дослідження стають громадяни того чи іншого співтовариства. Тут особливого значення набувають якісні методи соціологічного дослідження.
Для формування основних інститутів громадянського суспільства необхідно, щоб були сприятливі умови. Їх забезпечує саме суспільство через державу і всупереч їй. Через державу — прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних структур, суворим дотриманням державою загальноприйнятих демократичних норм і процедур. Всупереч державі — утворення у рамках Конституції противаги у вигляді незалежних суспільних організацій і засобів масової інформації, функціонуванням масових демократичних суспільних рухів.
Визначальними умовами життєздатності громадянського суспільства є:
-володіння кожним його членом конкретною власністю чи участь його у володінні власністю, право використовувати її, розпоряджатися нею на свій розсуд;
-автономія особи, доволі високий рівень її соціального, інтелектуального, психологічного розвитку, її внутрішня свобода і здатність до повної самостійності при активній участі в роботі того чи іншого інституту громадянського суспільства;
- наявність права, яке закріплює та охороняє цю автономію;
- структурованість суспільства, суспільних відносин, які відображають багатство і різноплановість інтересів представників різних груп та прошарків.
Окрім загальних атрибутів, які властиві любому суспільству (економічна і політична самодостатність, територіально зорієнтована організація, доступ до економічних ресурсів, культурна автономія, відтворення і соціалізація населення), таке зріле суспільство характеризується також відносною автономією його інститутів і організацій, саморегуляцією, складною організацією, відкритістю, плюралізмом, високою мобільністю і динамічністю.
Стан громадянського суспільства визначається взаємодією багатьох чинників. Важливими серед них є такі:
- забезпечення свободи особи та особистої ініціативи;
- відповідальність за наслідки власної дії;
- здатність індивідів до громадського співробітництва заради індивідуальної і спільної вигоди та громадянського миру.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про громадське об'єднання”(далі Закон),громадське об”єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
{Частину шосту статті 1 виключено на підставі Закону № 767-VII від 23.02.2014}
Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань в Україні.
Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення:
-політичних партій;
-релігійних організацій;
-непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
-асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;
-саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування;
-непідприємницьких товариств (які не є громадськими об'єднаннями), утворених на підставі інших законів.
Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об'єднань можуть визначатися іншими законами.
Неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації (далі - іноземні неурядові організації) діють на території України відповідно до цього та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:
-добровільності;
-самоврядності;
-вільного вибору території діяльності;
-рівності перед законом;
-відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);
- прозорості, відкритості та публічності.
Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом.
Вільний вибір території діяльності передбачає право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.
Рівність перед законом передбачає, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.
Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об'єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об'єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов'язок громадського об'єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об'єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.
Провідний спеціаліст
рєстраційної служби
Мостиського районного управління
юстиції М.М Федечко
|