Відповідно до законодавства України, біженцем визнається особа,   яка  не  є  громадянином  України і внаслідок  обґрунтованих  побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками  раси,   віросповідання,   національності,   громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань  перебуває  за  межами   країни   своєї   громадянської належності  та  не  може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких  побоювань,  або, не  маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання,  не  може  чи  не  бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особами, які потребують тимчасового захисту, є іноземці та особи  без  громадянства,  які  постійно  проживають  на території країни,  що має спільний кордон з Україною,  які  масово  вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії,  іноземної окупації, громадянської  війни, зіткнень  на  етнічній   основі, природних  чи техногенних катастроф або інших подій,  що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території  країни походження.
Біженець чи особа,  яка потребує додаткового  захисту  або якій надано тимчасовий захист, за законодавством України, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками   раси,   віросповідання,   національності,  громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань,  а  також  з інших причин,  що визнаються міжнародними договорами  чи  міжнародними  організаціями,  учасниками  яких   є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.
     Крім того, біженець чи  особа,  яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута  до  країн,  де  вони  можуть  зазнати катувань та інших жорстоких,  нелюдських або таких,  що принижують  гідність,  видів поводження  і  покарання  або  з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн,  де їх життю  або  свободі  загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань,  а  також  з інших причин,  що визнаються міжнародними договорами  чи  міжнародними організаціями,  учасниками  яких   є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.
Стаття 4  Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» проголошує, що Україна  сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового  захисту  або  яким  надано  тимчасовий захист. 
Вищезгаданий Закон визначає також порядок регулювання суспільних відносин  у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту,   встановлення  правового  статусу  біженців  та  осіб,  які 
потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий  захист  в Україні, права та обов’язки таких осіб, умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлює підстави позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та ін.
Пропоную детальніше зупинитися на умовах за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, не  може бути  визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка:
вчинила злочин проти  миру,  воєнний  злочин  або  злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
вчинила  злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до  тяжких  або особливо тяжких злочинів;
винна  у  вчиненні  дій,  що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
до  прибуття  в  Україну  була  визнана  в  іншій  країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
до прибуття в Україну з наміром  бути  визнаною  біженцем або особою,  яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.      
Також, слід відмітити, що статус біженця та додатковий захист  втрачаються  у  разі, якщо особа:
     добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
     набула громадянства України або добровільно набула громадянства,  яке  мала  раніше,  або  набула  громадянства іншої держави і користується її захистом;
добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами  якої  перебувала  внаслідок  обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
     не може відмовлятися від користування захистом  країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких  особу  було  визнано  біженцем  або  особою,  яка   потребує додаткового захисту, більше не існує.
Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в  оформленні  документів  для  вирішення  питання  щодо  визнання біженцем  або  особою,  яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути  оскаржені  в  установленому  законом порядку до центрального органу  виконавчої  влади,  що  реалізує державну політику у сфері біженців  та  осіб,  які  потребують  додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені законодавством.
 

Спеціаліст І категорії Мостиського РУЮ                        Х.Р. Бойко