Природно-історичне обґрунтування людських прав у сучасній світовій політичній думці явно переважає. Поняття прав людини вживається широко і вузько. В  широкому значенні права людини охоплюють весь спектр, найширший комплекс прав і  свобод особи, їх різноманітні види. У  вузькому значенні розуміються тільки ті права, що не надаються, а лише охороняються і гарантуються державою, діють незалежно від їх конституційно-правового закріплення і державних кордонів. Це  рівність усіх людей перед законом, право на життя і тілесну недоторканність, повага людської гідності, свобода від довільного, незаконного  арешту  або затримання, свобода віри і совісті, право батьків на виховання дітей, право на опір гнобителям тощо.
Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу автономного існування індивіда, його життєдіяльності як члена суспільства. Ці правові можливості мають розцінюватися як своєрідні юридичні блага, зміст яких полягає у встановленні і гарантуванні певних меж свободи/несвободи особи. Тому права і свободи людини і громадянина є органічною складовою юридичною частиною особистості як соціальної характеристики людини, входять до її структури. Вони формуються історично в ході розвитку людської спільноти, і тому на кожному історичному етапі існує більша або менша сукупність прав і свобод.
Тенденцією їх становлення як правового інституту є поступове, але невпинне розширення правового надбання людини і громадянина за рахунок включення до їх переліку нових можливостей.
Вони є правовим надбанням людини і в тому розумінні, що не даруються державою, а здобуваються — на противагу авторитарним чи патерналістським запитам державної влади.
Права людини повинні розглядатися у контексті принципів загальної етики. Це є підставою розуміння кодексів поведінки та принципів, особливо стосовно поваги до прав людини в екстремальних ситуаціях. Права людини повинні обговорюватися у зв’язку з такими предметами, як конституційне право, кримінальне право тощо. В ідеалі, права людини повинні бути інтегровані у весь навчальний курс для студентів вузів системи МВС, тобто для осіб, котрі ще не діяли у ситуаціях, за яких відбуваються порушення прав людини. Майбутнім правоохоронцям надзвичайно важливо знати, як діяти у складній ситуації, не очікуючи її настання у реальному житті. Обговорення подібних ситуацій заздалегідь разом з іншими може вплинути на прийняття збалансованих рішень у майбутньому.
Необхідно посилювати повагу працівників правоохоронних органів до прав людини, поширювати серед них знання міжнародних документів та механізмів з дотримання прав людини, а також впливати на їхню поведінку стосовно відповідності її міжнародним нормам у галузі прав людини. Знання основ прав людини, а також особливостей певних категорій цих прав може допомогти працівникам міліції діяти у типових професійних ситуаціях певного ґатунку.
Основна відповідальність за підтримання порядку на певній терито¬рії належить державі, оскільки порядок та безпека є головними умовами, за яких громадяни можуть користуватися економічними, соціальними, політичними, громадянськими та культурними правами. Держава повинна нести відповідальність за імплементацію міжнародно визнаних прав людини на власній території, причому це означає, що вона не лише повинна долати порушення цих прав з боку власних службовців, а й захищати ці права від порушення іншими особами та всіляко їх просувати.

Начальник управління юстиції                                                      М.М. Гандз