За сучасних умов в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, простежуються тенденції до поширення насильницьких дій у сім'ї, на міжособистісному рівні, у стосунках батьків і дітей, чоловіка і жінки.
Жертва, потрапляючи в екстремальну ситуацію здійснення проти неї акту насильства, намагається уникнути цієї ситуації або звести до мінімуму можливі негативні наслідки. У такий момент у жертви виникає кілька варіантів поведінки для досягнення зазначеної мети. Вибір варіантів поведінки відбувається з урахуванням як попереднього власного, так чужого життєвого досвіду, а також на підставі власних особистісних якостей. 
Якщо у центральній нервовій системі людини переважають процеси гальмування, то, потрапляючи в екстремальні умови здійснення проти неї акту насильства, вона поводиться в перший момент пасивно, не починаючи практично ніяких активних дій. І навпаки, людина, у якої переважають процеси збудження, починає негайно випробовувати різні варіанти виходу із ситуації, що виникла. Час перебування в такому "мобілізованому" стані залежить від швидкості зміни нервових процесів у даної людини. 
Чим вища для жертви значимість можливої втрати, тим вищий загальний рівень її емоційної напруги. По мірі розвитку ситуації й усвідомлення жертвою неможливості уникнути насильства рівень її емоційної напруги підвищується. Якщо ж постраждала сторона не впевнена у своїх силах протистояти насильнику, емоції ще більш підсилюються. Передбачуваний негативний результат подій, що розвиваються, ще більше підсилює збудженість жертви. У цьому випадку, як показують результати досліджень, поведінка жертви може переходити у сферу неконтрольованої з її боку й обумовлюватися тими стереотипами, що були сформовані раніше. 
Проведені дослідження дали можливість виокремити основні форми поведінки жертви в момент здійснення проти неї акту насильства за принципом активності поведінки: 
-  відсутність спроб оборони; 
- пасивна оборона; 
- оптимально-активна оборона; 
- агресивна оборона; 
- аутоагресивна оборона. 
Відсутність спроб оборони. При цій формі поведінки у жертви найчастіше виникає загальмованість психомоторних реакцій, що призводить до відсутності будь-яких дій, спрямованих на протидію нападникові. 
Причини виникнення загальмованості можуть бути різними: тип вищої нервової діяльності жертви, страх одержання значних пошкоджень, каліцтва, загрози для життя, несподіване попадання у стресові обставини і т.ін. Дана пасивна форма поведінки може також спостерігатися в осіб, котрі навмисно провокують насильство проти себе з метою одержання надалі якого-небудь зиску. 
Пасивна оборона. У початковій фазі нападу виявляється певна короткочасна млява протидія. Якщо агресія з боку нападника продовжується, то жертва припиняє оборонні дії. 
Оптимально-активна оборона. Для захисту жертва використовує різні види і форми впливу на насильника, як словом, так і дією. У деяких випадках такі дії достатні для призупинення насильства. Після зняття загрози насильства чи після здійснення злочину будь-які дії з боку жертви припиняються. Така форма поведінки жертви, коли опір чиниться до якогось моменту, є найбільш розповсюдженою. У даній формі поведінки особливістю також є те, що жертва не прагне нанести навмисно будь-яку фізичну шкоду нападнику, а тільки протидіє йому: якщо нападник намагається схопити - то відведення рук агресора в сторону; якщо насильник захопив руку - то звільнення від захвату; якщо намагається завдати удару - то для захисту підставляє руки і т.ін.                        Агресивна оборона. З метою самозахисту жертва поводиться агресивно протягом усього акту насильства. При такій формі поведінки агресивні дії з боку жертви можуть перевищувати необхідні для самооборони, що може призвести до каліцтва або загрози життю нападника. У такій ситуації припинення насильства не завжди призводить до припинення агресивних дій з боку жертви. Аутоагресивна оборона. Жертва направляє свою агресію проти самої себе. У процесі нападу в жертви виникає важкий психічний стан, що може призвести до суїциду. 
У результаті проведених досліджень не було встановлено будь-якої достовірної залежності між формою оборони і припиненням насильства, тобто кожна з форм оборони може призвести до припинення насильства в початковій фазі здійснення нападу, або до посилення агресії нападника. 
Цей факт ще не дає можливості надати які-небудь конкретні рекомендації щодо поведінки жертви в момент скоєння насильства, зокрема в сім'ї. 
Як показав психологічний аналіз типових ситуацій насильства в сім'ї, істотну роль у визначенні форм поведінки жертви в момент здійснення насильства відіграє соціальне середовище, у якому відбувалося формування стереотипів поведінкового реагування постраждалої особи. Тобто формування захисних реакцій у випадку небезпеки і певних морально-етичних цінностей відбувалося під дією того соціального оточення, у якому жертва знаходилася в момент формування її як особистості. 
Поведінка після здійснення насильства. Безпосередньо після здійснення акту насильства у жертви може спостерігатися шоковий зрив. Протягом декількох хвилин людина відчуває такі симптоми шоку, як тремтіння, озноб, нудота, холодний піт і т.ін. Це не ознаки слабкості, а реакція на шок, що виникає після завершення кульмінаційного моменту ситуації. У жертви може спостерігатися нездатність усвідомити реальність того, що тільки що відбулося. У такому стані їй може бути важко сконцентруватися і згадати деталі.  Можливо, протягом декількох годин, а може, і днів, у жертви буде відзначатися підвищений вміст адреналіну в крові, а стан - залишатися напруженим, роздратованим. Жертва може страждати на безсоння через підвищений вміст адреналіну. Дуже важливо пам'ятати, що в цей період жертва вкрай чутлива до реакції оточуючих на те, що відбувається. Критика, звинувачення тільки збільшать травму, у той час як підтримуюча (солідарна) реакція буде сприяти заспокоєнню. Жертва може почувати себе емоційно пригніченою і ніби "онімілою", і лише зрідка в неї може з'являтися відчуття страху, тривоги. У неї та в оточуючих виникає почуття, що вона діє "на автопілоті", не усвідомлюючи своїх дій. Виникає низка наслідків насильства медичного характеру: гостра реакція на стрес, посттравматичні стресові розлади, тривожно-фобічні розлади, депресивні розлади, розлади адаптації, розлади поведінки, тощо. 
Стосовно насильника існують три варіанти поведінки жертви: - прагнення покарати винуватця за будь-яку ціну; - під впливом можливого (часто, на думку жертви, неминучого) соціального її "засудження", жертва прагне приховати факт здійснення акту насильства, тому що судовий процес, розголос, на її думку, можуть нанести шкоду її репутації ще більшу, ніж сам акт насильства; - жалість жертви до насильника, коли жертва довідується про тяжкість покарання.

Начальник управління юстиції                                          М.М. Гандз