|
Наукова статистика та причини виникнення насильства в
сім'ї
За даними Інституту
соціологічних досліджень НАН України, 68 відсотків жінок в Україні зазнають
знущання в сім’ї, з них чверть "як правило" або "часто"
потерпає від побоїв. Кожна десята дівчина в
Україні зазнає постійного насильства. Запорізька жіноча організація „Центр
громадсько-соціальних ініціатив” з 2000 року впроваджує проекти щодо вирішення
соціальних проблем. Центром передбачено проведення соціально-превентивних форм
методичної роботи у вигляді соціальних і соціально-психологічних
семінарів-тренінгів. Основними завданнями Центру як громадської організації
щодо попередження насильства в сім’ї є формування громадської думки про
неприйнятність насильства у сім’ї, вироблення механізмів суспільного впливу на
державно-правові структури з питань активізації боротьби з домашнім насильством
та правових форм врегулювання такої боротьби.
Насильство по відношенню до жінок
- не тільки соціальна чи поєднана з охороною здоров’я проблема. Це також
питання кримінального права, і в цій якості потребує ефективної реакції
правоохороних органів. Як свідчать результати опитування, більшість жінок
звертається з приводу насильства в міліцію. Тому важливим є те, щоб з правовою
основою щодо неприпустимості насильства в сім’ї, а також з навчальними
програмами були добре обізнані працівники органів правопорядку, судів та
охорони здоров’я, оскільки їх роль дуже важлива у процесі розгляду скарг на
випадки насильства у сім’ї, і їх дії можуть впливати на те, чи вирішить
потерпіла подавати скаргу чи ні, чи буде насильство трактуватись як злочин і,
нарешті, - яких очікувати результатів від судового процесу.
Причинами ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск
суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед
перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки
насильства в сім’ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та
самими жінками того, що насильство в сім’ї є злочином. Однак в цілому
українське суспільство не сприймає проблему насильства щодо жінок як актуальну.
Це пов’язано з тим, що багато фактів не ідентифікуються як випадки
сексуального, фізичного чи психологічного насильства. Вони часом не
реєструються, замовчуються, публічно не обговорюються або розглядаються з
позицій традиційних стереотипів, які обвинувачують жінку, що зазнала
насильства. Зараз Україна перебуває у перехідному періоді, для якого характерна
дестабілізація, а отже зростання злочинності, зростання насильства щодо жінок.
Економічна криза в Україні відбивається на внутрісімейних відносинах і великою
мірою на стані психічного і соматичного здоров’я жінок.
Як показали результати опитування,
59 відсотків респонденток потерпають від членів своєї родини або від партнерів
в інтимних стосунках, причому, віком до 15 років потерпають всі сто відсотків;
у віці 15-20 років - 62.2%; 20-35 років - 50.0%; після 35 років - 67.3% жінок.
За даними Міністерства внутрішніх
справ України, протягом останніх років домінуючими видами насильства і
протиправних дій стосовно жінок були такі: навмисні вбивства та вбивства з
обтяжуючих обставин, навмисні тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування,
задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
В Україні широко розповсюджений
міф, що насильство в родинах - це проблема тільки неблагополучних родин, і
майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак за
деякими дослідженнями це зовсім не так.
Особливо виражена психологічна і
економічна залежність жінок в родинах так званих "нових українців".
Дружини нових українців, як правило, не усвідомлюють того, що піддаються
грубому звертанню, економічному тиску, контролю і приниженню. Вони формують для
себе систему неадаптивних уявлень і переконань, які згубно позначаються на
їхньому здоров’ї та психологічному стані. Ці жінки звертаються у Центри
психологічної допомоги із невротичними скаргами (депресія, безсоння, нав’язливі
стани, страхи) чи з психосоматичними скаргами (головні болі, болі в серці,
вегето-судинні порушення). Такі жінки були схильні виправдувати агресивне
поводження партнера і брати провину за конфлікти на себе: "його життя
занадто складне, тому він такий дратівливий", "він багато працює, а я
не можу забезпечити йому комфорт". Вони мали низьку самооцінку, відчували
себе безпомічними, не вірили, що зможуть змінити ситуацію шляхом власних
активних дій. Нерідко такі жінки проектують свої негативні почуття на дітей,
починають контролювати і критикувати кожен крок своєї дитини, що веде до
протестних реакцій з боку дітей. У таких випадках перше звертання до психолога
пов’язано зі скаргами на неадекватне поводження дитини в школі чи дома, у
складніших випадках на невротичні порушення у дітей.
Насильство на гендерній основі
властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища
родини в цілому; часто жінки, які звертаються до психологів як жертви сімейного
насильства, економічно залежні від партнера; жінки з віктимною поведінкою мають
потребу в психотерапії і тривалій психологічній підтримці на шляху пошуку
самостійності і професійної самореалізації.
Провідний спеціаліст
Мостиського районного
управління юстиції
Процко Н.Л.
|
