Жіноцтво – це половина населення кожної країни,
отже при порушенні прав жінок важко говорити про суспільство, що будується на
демократичних засадах. Реакція держави на насильство над жінками є ознакою
того, чи дійсно країна прямує до демократії, чи дійсно закони реально захищають
права людини на життя, на свободу, на захист від дискримінації, знущання,
тортур тощо.
Але
насправді, у світі іде масове порушення прав і свобод жінок. Жінок дискримінують
при прийомі на роботу і перших звільняють, існують страшні акти насильства в
сім’ї. В ст.28
Конституції України враховані міжнародні стандарти прав людини і закріплена
норма про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському
або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ці положення
Конституції України відповідають ст.5 Загальної декларації прав людини 1948 р.
і ст.7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.,
ратифікованих Україною. Відповідно до ст.2 зазначеного пакту Україна взяла на
себе зобов'язання "вжити необхідних заходів відповідно до своїх
конституційних процедур і положень цього Пакту щодо прийняття таких
законодавчих або інших заходів, які можуть бути необхідними для здійснення
прав, що визнані цим Пактом". Україна
ратифікувала Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або
таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., положення
якої розвивають і уточнюють міжнародні стандарти в цій галузі. Відповідно до
цієї конвенції Україна визнала, що катування означає будь-яку дію, якою
будь-якій особі умисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи
моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати
її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона
підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої
причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або
страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які
виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх
мовчазної згоди. Нині насильство
щодо жінок одна із основних соціальних механізмів, з якого жінок примушують
займати підлегле становище проти чоловіка. Насильство спрямоване на жінку,
відбиває структуру підпорядкування і місцевої влади, всієї глибини розбіжностей
між статями. Термін «насильство щодо жінок» за
документами ООН означає будь-який акт насильства, який чинять виходячи з
статевої ознаки, який йде та чи може заподіяти фізичні, статеві, психологічні
збитки чи страждання жінкам, і навіть загрози скоєння таких актів, примус чи
довільне позбавлення волі, хоч у громадському чи особистому житті.
Насильство з жінок – це явище комплексне.
Комплексність його визначається існуванням різних типів насильства залежно від
характеру травм. Якщо загалом
насильство можна з'ясувати, як дію, спричинення фізичних страждань чи збитки
іншій юридичній особі, то домашнього насильства чітко визначені джерела і край
докладання цієї дії – сім'я. Тобто, у ролі носія зла та її жертви виступають
найближчі люди – дружини (зокрема як колишні, і потенційні – ті, хто поки лише
збираються одружитися). Одні
дослідники визначають домашнє насильство як емоційну чи фізичну образу або
створює загрозу фізичної образи всередині сім'ї, інші – як фізичну й сексуальну
образу і натомість потужного здійснення психологічного тиску. Фахівці дають таке
визначення домашнього насильства: «який повторювався зі збільшенням частоти
цикл фізичного, сексуального, словесного, емоційного та скорочення економічної
образи з метою контролю, залякування, навіювання страху. У хронічної ситуації
насильства у ній одна людина контролює чи намагається контролювати поведінку і
почуття іншого, у результаті піддавшися насильству може отримати психологічні,
соціальні, економічні, сексуальні чи фізичні шкоди, збитки чи травму». Домашнє
насильство – це система поведінки одної людини задля збереження влади і
контролю над іншою людиною. Причинами
ж того, чому жінки не подають скарг у зв'язку з насильством, є тиск суспільних
і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні
традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством.
Вдосконалення правової оцінки насильства в сім'ї багато в чому залежить від
усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім'ї є
злочином. Однак в цілому українське суспільство не сприймає проблему насильства
щодо жінок як актуальну. Це пов'язано з тим, що багато фактів не
ідентифікуються як випадки сексуального, фізичного чи психологічного
насильства. Вони часом не реєструються, замовчуються, публічно не обговорюються
або розглядаються з позицій традиційних стереотипів, які обвинувачують жінку,
що зазнала насильства. Зараз Україна перебуває у перехідному періоді, для якого
характерна дестабілізація, а отже зростання злочинності, зростання насильства
щодо жінок. Економічна криза в Україні відбивається на внутрісімейних
відносинах і великою мірою на стані психічного і соматичного здоров'я жінок.
Начальник управління юстиції М.М. Гандз
|