 Тривалий час проблема насильства в сім’ї вважалася прерогативою усталених звичаїв та традицій і залишалася поза сферою правового регулювання. Будь-яке втручання у сімейні стосунки з боку держави та суспільства вважалося порушенням таємниці приватного життя та категорично не припускалося. Таке становище призвело до певного свавілля у сфері сімейних відносин та перетворення їх на область латентних правопорушень, які залишалися поза увагою компетентних органів державної влади. Вперше на світовому рівні проблема сімейного насильства була актуалізована завдяки активним спільним діям міжнародного руху у захист прав жінок, оскільки саме жінки склали найбільш уразливу та незахищену групу, що страждала від насильницьких дій з боку членів своєї родини (батьків, чоловіків, братів тощо). Отже, на початковому етапі запобігання насильству в сім’ї увійшло в поле зору світової спільноти як складова подолання насильства щодо жінок в цілому. Історія боротьби з насильством щодо жінок як міжнародна проблема - це історія злиття двох напрямків правозахисту: прав людини і прав жінок. Результати активності жіночого руху на міжнародному рівні відобразилися у хронології конференцій, у текстах декларацій і конвенцій ООН, резолюцій регіональних міжнародних організацій, інших міжнародних документів останніх десятиріч, серед яких перш за все слід виділити Конвенцію ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок (Жіночу Конвенцію).
Активність міжнародного руху по боротьбі з насильством щодо жінок, а також міжнародно-правові зобов’язання, які взяли на себе держави, сприяли актуалізації цієї проблеми на національному рівні. Україна стала однією з небагатьох держав колишнього СРСР, що відреагували на рух із захисту прав жінок змінами у своїй державній політиці.
Спеціаліст I категорії районного
управління юстиції
Бодьо Н.Л.
|