Причинами поширеності домашнього насилля у стають так звані „невиліковні психологічні хвороби” — як алкоголізм, наркоманія, та відсутність наразі практики примусового лікування від цих недуг.
   Проблема насильства з кожним роком стає гострішою саме через її прихований характер. Ми бачимо лише верхню частину айсберга офіційної статистики, яка не є досконалою через те, що наші жінки приховують акти знущання над ним.

   Прояви насильства в сім’ї мають циклічний характер: насильство – примирення – заспокоєння – посилення напруги – і знову насильство. І замовчування фактів насильства, є однією з причин віри жінок у те, що насильство більше не повториться, що значно перешкоджає подоланню цього явища.

   Для збільшення можливостей впливу на проблему необхідно виключити із Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” поняття „віктимної поведінки” (поведінки, що провокує насильство). Якщо сьогодні жінка зварила несмачний борщ, то чи може це стати приводом для побиття? Поняття віктимної поведінки виправдовує чоловіка, який знущався над жінкою тому, що вона, начебто, сама його спровокувала.

   Метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли „кривдник” хоче стати єдиним розпорядником її життя. Тому поряд з основними причинами насильства (незгода в сім’ї, бідність, алкоголь, соціальна незахищеність жінок), стає прагнення насильника самоутвердитися за рахунок жертви. Економічна нерівність між жінкою та чоловіком заважає їй втекти від насильника, тому в деяких регіонах України соціальні служби створили кризові центри соціально-психологічної допомоги. Тут жінка, що потерпала від тирана-чоловіка, може отримати тимчасовий притулок на кілька місяців.

    Сьогодні не існує жодних статистичних даних або державних структур, які б володіли реальною статистикою сімей, які живуть у пеклі насилля. Кожні три з чотирьох розлучених жінок, потерпали від домашнього насильства — не лише від фізичного знущання, але й від психологічного, економічного та сексуального. За світовою ж статистикою, принаймні раз у житті одну з трьох жінок було побито або примушено до статевих зносин. За даними Ради Європи, насильство в родині є головною причиною смерті та інвалідності жінок віком від 16 до 45 років. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я офіційно заявила, що майже 70 % вбитих жінок були забиті їхніми партнерами чоловічої статі. З вересня 2004 року „Міжнародна амністія” розпочала всеукраїнську кампанію „Стоп насильству щодо жінок”. Організація добилася підписання Україною Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду та Конвенції ООН з ліквідації дискримінації жінок. Тому вже сьогодні скривджені українки можуть скаржитися про порушення своїх прав до органів ООН.

   Найбільші ж труднощі у впливі на проблему насилля фахівці з її подолання вбачають у недосконалості законодавства, суспільних та гендерних стереотипах, відсутності соціальних структур, які можуть надавати допомогу потерпілим, необізнаності жертв у можливостях допомоги, неможливості ізолювати потерпілу від кривдника, малих можливостях впливу на останнього і т.п. причинах. Ситуацію може змінити створення консультативних пунктів для допомоги жертвам насилля; створення кризових центрів, притулків, соціального житла; підвищення рівня правової обізнаності людей і забезпечення їх доступною інформацією, як можна себе захистити від насильства. Зрештою ставлення до насильства не як до побутової проблеми, а як до порушення прав людини.

 

Спеціаліст 1-ї категорії Мостиського РУЮ

Поліщак М.В.