Існують різні види домашнього насильства. Найчастіше жінка, що живе в ситуації насильства, навіть і не здогадується, що те, що з нею відбувається, є насильством.
Домашнє насильство має місце, якщо партнер ображає й принижує жінку; не дозволяє їй бачитися з подругами й родичами; б’є або кричить і загрожує побоями; б’є дітей; змушує жінку займатися сексом проти її волі; не хоче, щоб жінка працювала; змушує її думати, що тільки він може правильно розпоряджатися сімейними грошима; постійно критикує; вселяє почуття провини перед дітьми й використовує дітей для опосередкованого насильства. Воно має місце, якщо жінка в родині почуває себе безпомічною й нікому не потрібною; боїться свого партнера; почуває себе самотньою; у всьому звинувачує тільки себе, махнула на себе рукою й живе тільки підкоряючись почуттю боргу.
Дуже часто жінка не знаходить у собі сил розстатися зі своїм чоловіком або співмешканцем. На це є маса причин: матеріальна незабезпеченість, неможливість знайти житло, політика відносно жінок, культурно-історичних корінь. Не останнє місце в цьому займають міфи, які поширюються серед звичайних людей. Існує величезна кількість міфів, наприклад, що домашнє насильство - це не злочин, а просто скандал - сімейна справа, у яке не прийнято втручатися. Або що дітям потрібний батько, навіть якщо він і агресивний. Або дуже популярний міф про те, що жінка повинна бути гнучкої й вміти пристосовуватися до будь-якого чоловіка, а якщо не змогла, то сама винувата.
Жінкам заважає піти з родини не тільки це, але ще й ілюзія, що насильство ніколи більше не повториться. На жаль, у більшості випадків це не так. У теорії циклу насильства виділяють три певні стадії, що повторюються у руйнівних взаєминах. Тривалість кожної стадії і їхня періодичність варіюється в кожному окремому випадку. Патерни циклу насильства різні, але завжди повторюються, нарощуючи силу й частоту.
Під час першої фази, або стадії наростання напруги, відбуваються незначні випадки побоїв і наростання напруженості між партнерами. Потерпілі виходять із такої ситуації різними шляхами: вони можуть заперечувати наявність самого факту побиття або зводити до мінімуму значимість насильства. Не раз зовнішні фактори можуть балансувати на грані переходу до наступної стадії. Жертви насильства йдуть на все, щоб контролювати ці фактори - виправдуючи жорстокість і навіть захищаючи таку поведінку членів родини й інших людей.
Друга фаза з випадками сильного побиття. До кінця першої стадії губиться всякий контроль над процесом. Тут уже неминуче грубе побиття. Нападаючий не здатний керувати своєю деструктивною поведінкою, що є початком жорстокого розвитку подій. Основна відмінність між першою й другою стадіями в тім, що тут обидві сторони усвідомлюють: ситуація вийшла з-під контролю. Тільки одна людина може покласти кінець насильству - сам агресор. Поведінка потерпілого на цій стадії нічого не міняє.
Третя стадія, несе з собою період надзвичайного спокою й любові, уваги й навіть, у деяких випадках, покаяння. Жорстокість змінюють подарунки, гарні манери, запевнення, що насильство ніколи більше не повториться, благання про прощення. Жертві хочеться вірити, що з кошмарами буде покінчено назавжди. Під час цього періоду партнери відзначають знову відновлене між ними щире почуття кохання. Однак, оскільки це взаємовідношення деструктивне, третя стадія закінчується, переходячи до фази наростання напруги в новому циклі насильства.
Особливістю стану людини, що пережила насильство, є виражене почуття провини за те, що сталося, крім того присутні почуття ненависті до ґвалтівника, жаху й образи, як наслідок виникає неприйняття й відкидання власного тіла. Різко падає самооцінка. Емоційний розлад може приймати різні форми - від замкнутості й занурення в себе до страху й нездатності залишатися на одинці.
         Слід зазначити, що сьогодні жінки все частіше зіштовхуються з такими кризовими ситуаціями, вихід з яких вимагає допомоги компетентних фахівців - соціальних працівників, психологів, педагогів, здатних не тільки розібратися в цих ситуаціях, виявити причини їх виникнення й можливі наслідки, але й підібрати найбільш раціональний шлях виходу із кризи.

Начальник управління юстиції                                 М.М. Гандз