Закон України «Про охорону праці»  встановлює, що охорона праці  - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів   та   засобів,  спрямованих  на збереження життя,  здоров'я  і  працездатності  людини  у  процесі трудової діяльності. 

            Роботодавець -  власник підприємства,  установи,  організації або уповноважений ним орган,  незалежно від форм  власності,  виду діяльності,  господарювання,  і  фізична  особа,  яка використовує найману працю. 

            Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі  та  виконує  обов'язки  або  функції  згідно  з трудовим договором (контрактом). 

            Державна політика  в  галузі   охорони   праці   визначається відповідно до Конституції України Верховною  Радою України  і спрямована на створення належних,  безпечних і здорових умов  праці,  запобігання   нещасним   випадкам   та   професійним захворюванням. 

     Державна політика   в   галузі  охорони  праці  базується  на принципах: 

     пріоритету життя і здоров'я  працівників, повної відповідальності  роботодавця  за створення належних,  безпечних і здорових умов праці; 

     підвищення рівня  промислової  безпеки  шляхом   забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; 

     комплексного розв'язання  завдань  охорони  праці  на  основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; 

     соціального захисту працівників,  повного відшкодування шкоди особам,  які  потерпіли  від  нещасних  випадків на виробництві та професійних захворювань; 

     встановлення єдиних  вимог   з   охорони   праці   для   всіх підприємств  та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; 

     адаптації трудових  процесів  до  можливостей  працівника   з урахуванням його здоров'я та психологічного стану; 

     використання економічних  методів  управління охороною праці, участі  держави  у  фінансуванні  заходів  щодо   охорони   праці, залучення  добровільних  внесків  та  інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; 

     інформування населення,  проведення   навчання,   професійної підготовки  і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; 

     забезпечення координації діяльності органів державної  влади, установ,  організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони   здоров'я,   гігієни   та   безпеки   праці,   а    також співробітництва  і  проведення  консультацій  між роботодавцями та працівниками (їх представниками),  між усіма  соціальними  групами під   час  прийняття  рішень  з  охорони  праці  на  місцевому  та державному рівнях; 

     використання світового  досвіду   організації   роботи   щодо поліпшення  умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва. 

Спеціаліст 1-ї категорії РУЮ

Поліщак М.В.