Про договір довічного утримання
Стаття
744 Цивільного кодексу України дає ро»яснення поняттю договору довічного
утримання: за
договором довічного утримання (догляду) одна сторона
(відчужувач) передає другій
стороні (набувачеві) у
власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно
або рухоме майно, яке має значну
цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача
утриманням та (або) доглядом довічно.
Беручи за основу
вихідний критерій,
а саме юридичні наслідки укладення договору, цей договір не можна однозначно
віднести до конкретної групи договорів: чи то до групи договорів про
надання послуг чи до групи договорів про передання майна у власність. Вникаючи
в суть договірних відносин сторін, можна сказати, що основна мета укладення і виконання
договору не зводиться лише до передання майна у власність набувачеві.
Відчужувач за договором
має основну мету – одержати догляд, утримання від особи, яка може їх надати як
за матеріальними, так і за моральними критеріями (такі критерії є важливими саме для
відчужувача). З позицій набувача його
прагнення отримати майно у власність не може бути реалізоване без
вияву волі, ініціативи відчужувача. Мета набувача в такому разі не є
визначальним, спонукальним мотивом до уладення договору. Саме за цими моментами договір довічного
утримання відрізняється
від договору купівлі-продажу чи дарування. У договорах купівлі-продажу все таки
рушійним моментом до його укладення є мотиви покупця, інтерес якого безпосередньо спрямований на
придбання майна у власність. Прагнення
продавця – передати майно у власність не завжди зустрічають адекватне
втілення, оскільки покупець (на ринку чи
поза ринковими відносинами) може не
проявити інтересу
до такого майна. В договорі ж довічного утримання (догляду) головним чином саме
відчужувач і його прагнення є визначальними, саме він обирає набувача. Якщо у
договорі купівлі-продажу передання майна у власність є
одним з елементів виконання договору і в сукупності з
кореспондуючими обов’язками покупця з оплати майна веде до припинення
договору шляхом його виконання, то в договорі довічного утримання
навпаки, передання майна у власність набувачеві не веде до припинення
договору. Це тільки початкова стадія
формування взаємовідносин сторін. Отримавши майно у власність, набувач виконує свої обов’язки
щодо надання утримання та догляду відчужувачу. Тобто з
переданням майна у власність набувачеві ще не досягнута основна мета
договору. Вона досягається в часі,
впродовж якого
відчужувач виконує свої зустрічні зобов’язання.
Договір
довічного утримання є односторонньо зобов’язуючим, оскільки набувач за цим
договором наділений лише обов’язками з утримання відчужувача, а відчужувач має
право вимагати надання такого утримання і не несе жодних обов’язків за
договором.
Момент виникнення права
власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду),
визначається за правилами 7 ст. 334 ЦКУ, про що
прямо зазначено у відсилочній нормі ст. 748 ЦКУ.
Оскільки договір
довічного утримання (догляду) є
реальним, то передання майна здійснюється на стадії його укладення. Незалежно
від фактичних дій
сторін, набуття права власності за всіма
договорами, що підлягають нотаріальному
посвідченню та/або державній реєстрації, пов’язується з моментами публічного
засвідчення своїх намірів.
Враховуючи специфіку
договірних відносин, законодавець встановлює певні
обмеження щодо здійснення права власності набувачем. Набувач не має права до
смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, укладати щодо нього
договір застави, передавати його у власність іншій особі на
підставі інших правочинів. Інструкція про порядок вчинення
нотаріальних дій нотаріусами України встановлює, що при посвідченні договору
довічного утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна в
установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору (п.
85). Але передання майна у заставу не є способом його відчуження, оскільки застава
не веде до зміни власника.
Договір
довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача
або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання
набувачем своїх обов’язків незалежно від його вини; на вимогу набувача договір
може бути розірваним з будь-яких підстав.
При розірванні договору
довічного утримання (догляду) з підстав і в порядку, встановленому
ст. 755 ЦКУ, може бути змінений і правовий режим майна, переданого згідно з
договором у власність набувачеві. У разі розірвання договору у зв’язку з
невиконанням або
неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває
права власності на майно, яке було ним передане, і може вимагати його
повернення (ч. 1 ст. 756 ЦКУ). Тобто, право власності поновлюється у відчужувача, а тому має пройти державна реєстрації
поновленого права.
У ч. 1 ст. 756 ЦКУ
передбачено, що витрати, зроблені набувачем на утримання та (або)
догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
Спеціаліст
І категорії Ю.Нікішина
|