Проблема жорстокості й насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов'язано з ба­гатьма соціально-економічними чинника­ми, серед яких слід відзначити: збільшення кількості неповних сімей унаслідок роз­лучень і виїзду батьків за кордон, відвертої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на телеекранах, масове відкриття комп'ютерних та ігрових залів, де підлітки можуть «утекти», «відірватися» від реаль­ності й відчути себе героями - «вбивцями», тощо.

Проявами насильства щодо неповноліт­ніх вважають нехтування, ухилення від обо­в'язків щодо дитини, відсутність у сім'ї доб­розичливої атмосфери (психологічна ізо­ляція), недостатнє забезпечення доглядом та опікою, втягування у з'ясування стосунків і використання її задля шантажу, сарказм; негативне ставлення до дітей, що виявляється у поганому настрої дорос­лих, також це хронічні сімейні конфлікти.

Серед важливих психологічних чинників варто зауважити й особливості підліткового віку (це критичний період у житті людини, коли відбуваються значні зміни на фізич­ному та психологічному рівнях, формують­ся життєві цінності, виникає потреба у са­мовираженні серед однолітків; це час супе­речностей, коли, з одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійними, а з іншого — потребують розуміння і під­тримки дорослого). Виникає нове відчуття дорослості — перехід від дитячих форм пове­дінки до дорослого бажання проявити себе, інколи за будь-яку ціну. Часто таке праг­нення дорослості у підлітка набуває форм самоствердження шляхом кривдження ін­ших. Такого способу самоствердження стар­шокласники часто навіть не усвідомлюють, оскільки він є «копіюванням» і відображен­ням дій дорослих.

У більшості ситуацій людина, яка засто­совує тілесні покарання, не усвідомлює по­ганих наслідків такого поводження, вважа­ючи, що її дії, викликані позитивними на­мірами, є легітимними та виправданими. Але ж наслідки застосування методів фізичного впливу на дітей можуть бути негативними та пролонгованими. Дитина, котра зазнала на­сильства, отримує травматичний досвід, який супроводжується травматичними переживання­ми та відтворюється у формі неадекватних поведінкових реакцій. Усе це призводить до де­зорганізованої поведінки, розвитку. Для не­повнолітнього важливими є довіра до бать­ків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при застосуванні насильства.

Проявами насильства щодо неповноліт­ніх вважають нехтування, ухилення від обо­в'язків щодо дитини, відсутність у сім'ї доб­розичливої атмосфери (психологічна ізо­ляція), недостатнє забезпечення доглядом та опікою, втягування у з'ясування стосунків і використання її задля шантажу, сарказм; негативне ставлення до дітей, що виявляється у поганому настрої дорос­лих, також це хронічні сімейні конфлікти.

Загрозою гармонійного психічного розвитку малюка можуть стати випадки, коли батьки не помічають своїх дітей — емоційна депривація; чи коли висувають завищені вимоги, що не відповідають розвитку; використову­ють малюка як «заручника» при вирішенні сімейних конфліктів, для задоволення влас­них егоїстичних потреб. Такі моделі поведін­ки дорослих не сприятимуть формуванню в дитини позитивної самоконцепції, почуття безпеки, вона не відчуватиме, що її люблять. Складність проблеми насильства вимагає комплесного підходу й об'єктивної оцінки методів розв'язання.

Начальник Мостиського районного